Особлива підготовка до Бак посіву  не потрібна. Взяття біоматеріалу проводиться натщесерце. Або  через 2-3 години після останнього прийому їжі. За два дні перед процедурою заборонено користуватися протимікробними спреями, засобами для полоскання. Мигдалини заборонено обробляти розчином Люголя. Більше того, для того, щоб підвищити результативність процедури, не рекомендують попередньо навіть чистити зуби і полоскати рот.

Показання до призначення аналізу:

• Бак посів із зіва з метою визначення етіологічної причини патології, що виникла;
• Бак посів із зіва у дитини, контактної за тими чи іншими інфекційними захворюваннями;
• необхідність визначення чутливості збудника до антибактеріальних лікарських засобів;
• вагітність;
• профілактичні дослідження прийому працювати;
• оцінка ефективності лікування амбулаторних хворих або хворих, які перебувають на лікуванні у стаціонарі.

Бак посів із зіва – це лабораторне мікробіологічне дослідження, що дозволяє, перш за все, визначити вид та особливості бактеріальних агентів, що викликали той чи інший патологічний стан. Крім того, в ході дослідження визначається кількісний та якісний склад патогенної чи умовно патогенної флори.

Дане дослідження актуальне для встановлення уточненого діагнозу при захворюваннях ЛОР-органів, верхніх дихальних шляхів, абсцесах та інших патологіях. Одночасно проводять аналіз досліджуваного матеріалу на чутливість до антибіотиків різних фармакологічних груп, що має визначальне значення щодо тактики лікування і виключає її неефективність.

Види мазків на мікрофлору.

Існує кілька видів мазків на мікрофлору, кожен із яких має певні цілі в діагностиці різних захворювань. Прийнято виділяти:

• мікроскопічні дослідження відокремлюваного зіва;
• дослідження, спрямовані на визначення чутливості до антибактеріальної терапії.

У будь-якому мазку визначається умовно-патогенна мікрофлора, але якщо її кількісний склад не перевищує фізіологічної норми, це не має діагностичного значення.

У нормі мікрофлора людини являє собою сукупність мікроорганізмів, що населяють шкіру і слизові оболонки людини. Найбільша їх кількість (близько 40%) мешкає в шлунково-кишковому тракті, інша частина - на шкірних покривах, зєві, ковтку, в сечостатевій системі та ін. У нормі мікрофлора підрозділюється на постійну (становить до 90% присутніх в організмі мікробів), факультативну (менше 10%) і випадкову (не більше 0,5%).

За здатністю викликати інфекційні захворювання мікроорганізми класифікують на непатогенні (не викликають захворювання), умовно-патогенні (в нормі можуть виділятися в невеликих кількостях і за певних умов активно розмножуються, призводячи до запалення) і патогенні (є збудниками інфекційних захворювань і в складі нормальної мікрофлори не виявляються).

Бактеріологічне дослідження (посів на флору + чутливість до антибіотиків) дозволяє визначити якісний і кількісний склад мікрофлори досліджуваного клінічного матеріалу, в тому числі виявити патогенні мікроорганізми. При виявленні умовно-патогенних мікроорганізмів у високому титрі або патогенних мікроорганізмів визначається їх чутливість до антимікробних препаратів (антибіотиків і бактеріофагів).

Ключове значення має кількісна оцінка вирослих колоній мікроорганізмів.

• I ступінь зростання (дуже мізерний ріст) - на щільних поживних середовищах зростання немає, тільки в рідкому живильному середовищі (< 103 КОЄ/тампон/мл);
• II ступінь зростання (невелика кількість) - до 20 колоній (103 КОЕ/тампон/мл);
• III ступінь зростання (помірна кількість) - більше 21, але менше 100 колоній (104 КОЕ/тампон/мл);
• IV ступінь росту (велика кількість) - понад 100 колоній (> 105 КОЕ/тампон/мл).

I і II ступені зростання свідчать на користь забруднення або носійства.

III і IV - на користь етіологічної значущості даного мікроорганізму. Виділення Streptococcus pyogenes, Streptococcus pneumonieae, Haemophilus spp., Staphylococcus aureus при відсутності клінічної картини захворювання не свідчить про наявність захворювання; у деяких пацієнтів дані мікроорганізми можуть колонізувати верхні дихальні шляхи в нормі.