Забір здійснюється вранці, натщесерце, після 8 - 12 годинного нічного періоду голодування. Якщо у  пацієнта немає можливості прийти в лабораторію вранці, кров слід здавати після 6 годин голодування, виключивши в ранковому прийомі їжі жири.

Бажано за 1 - 2 дні до обстеження виключити з раціону жирне, смажене і алкоголь. Допускається пити чисту негазовану воду. Пам'ятайте! Сік, чай, кава, тим більше з цукром - теж їжа!!!

Виключити  прийом ліків (за 48 годин до дослідження за попереднім погодженням з  лікарем  стероїдних і тиреоїдних гормонів).

Виключити фізичне навантаження та емоційне перенапруження за 24 години до забору.

Виключити  вживання табаку (за 1-3 години).

При контролі лабораторних показників в динаміці рекомендовано проводити повторні дослідження в однакових умовах, в одній лабораторії, здавати кров в однаковий час доби тощо. Час (період)  забору визначає лікар. Не дотримання часу забору може вплинути на достовірність результатів.

БЕЗПОСЕРЕДНЬО ПЕРЕД ЗАБОРОМ:

• Заспокоїтися
• Посидіти (не менше 5 хвилин)
• Проінформувати сестру медичну про наявність в пацієнта cyдoм, збудження, гемофілії (пopyшeння згортання, якщо відомо)

ПІСЛЯ ЗАБОРУ КРОВІ:

Тримати руку в зігнутому положенні не менше 15 хвилин!

ПАМ'ЯТАЙТЕ! Не дотримання цих простих правил суттєво вплине на якість результату аналізу  та спричине небажані наслідки, такі, як синці та гематоми у місці проведення маніпуляцій.

ВАЖЛИВО! За дотримання правил підготовки до процедури забору крові відповідальність покладена на пацієнта!

Показання до призначення аналізу:

• інфекційні захворювання з хронічною та затяжною течією, рецидивні інфекції;
• імунодефіцит, генетично обумовлений або набутий;
• аутоімунні хвороби;
• алергічні захворювання;
• онкологічні захворювання;
• обстеження реципієнтів до та після трансплантації органів;
• обстеження пацієнтів перед серйозними оперативними втручаннями або ускладнений перебіг післяопераційного періоду;
• контроль лікування цитостатиками, імунодепресантами та імуномодуляторами.

Імунофенотипування клітин – це визначення поверхневих маркерів і, відповідно, приналежності клітин до тієї чи іншої субпопуляції. Імунофенотипування - метод, що ґрунтується на реакції антитіл з антигенами і використовується для визначення специфічних типів клітин у зразках крові, кісткового мозку, лімфатичних вузлів або інших тканин. До антитіл, які реагують зі специфічними антигенами клітин, приєднано особливу флюоресцентну мітку. Цю мітку можна знайти за допомогою спеціальних приладів - проточних цитометрів або люмінесцентних мікроскопів. Імунофенотипування з використанням методу проточної цитометрії має переваги перед використанням інших методів за рахунок більшої точності, швидкості, можливості одночасної реєстрації кількох антигенів на одній клітині. В даний час імунофенотипування клітин крові та кісткового мозку є "золотим стандартом" у діагностиці імунодефіцитів, лімфопроліферативних, аутоімунних та інфекційних захворювань. Як відомо, лейкоцити експресують особливі у кожної субпопуляції поверхневі молекули, які можуть бути маркерами (мітками). Розроблено систематизовану номенклатуру маркерних молекул; у ній групи моноклональних антитіл, кожна з яких специфічно зв'язується з певною маркерною молекулою, позначені символом CD (Claster Designation). Оскільки набір антигенів клітинної поверхні лімфоцитів залежить не тільки від типу і стадії диференціювання, але і від їх функціонального стану, за допомогою моноклональних антитіл можна не тільки відрізняти різні субпопуляції клітин, але і відрізняти клітини, що покоюються, від активованих.

Популяційний склад лімфоцитів периферичної крові:

Т-клітини (CD3+) складають більшу частину лімфоцитів периферичної крові (70-80%). Попередники Т-лімфоцитів утворюються в кістковому мозку, а потім мігрують у вилочкову залозу (тимус), де відбувається їхнє остаточне дозрівання. Завдяки наявності на мембрані унікального Т-клітинного рецептора (TCR), Т-лімфоцити здатні розпізнавати чужорідні антигени, вбудовані в молекули головного комплексу гістосумісності (MHC-I, MHC-II) антиген-презентуючих клітин (макрофагів, дендритних клітин та ін). Т-лімфоцити беруть участь у реакціях клітинного імунітету: противірусній імунній відповіді, алергічних реакціях уповільненого типу, реакції відторгнення трансплантату, забезпечують протипухлинний імунітет. За винятком мінорних субпопуляцій, Т-клітини поділяються на дві основні групи: лімфоцити CD4+ – Т-хелпери та лімфоцити CD8+ – цитотоксичні Т-лімфоцити.

Загальна кількість Т-лімфоцитів може бути знижена за наступних станів:

• ВІЛ інфекція;
• порушення імунної системи при хронічних інфекціях;
• вплив іонізуючої радіації у запорових дозах;
• вплив хімічних речовин із лімфотоксичною дією;
• неспецифічні запальні процеси;
• старіння;
• лікування цитостатиками, кортикостероїдами;
• отруєння важкими металами, пестицидами, у т.ч. діоксином;
• хвороби метаболізму (діабет, синдром Іценка-Кушинга, дисфункція паращитовидних залоз);
• голодування чи дефіцит у дієті життєво важливих компонентів;
• депресія;
• опікова хвороба;
• відразу після важкого фізичного навантаження (у професійних спортсменів);
• СХУ (синдром хронічної втоми).

Число Т-лімфоцитів може збільшуватися при:

• лімфолейкози (гострі та хронічні);
• синдромі Сезарі;
• хвороби Венегера;
• тімоме.

Т-хелпери (СD3+ CD4+) - субпопуляція лімфоцитів, що несе на своїй мембрані молекулу CD4 і здатна пізнавати комбінацію з антигену та молекул MHC класу II на поверхні макрофагу та зв'язуватися з нею. CD4+ T-клітини продукують різноманітні розчинні фактори - цитокіни. Біологічні ефекти, опосередковані цитокінами, різноманітні: активація макрофагів, стимуляція проліферації цитотоксичних Т-лімфоцитів, стимуляція проліферації та диференціювання В-лімфоцитів, регуляція синтезу антитіл. За здатністю виробляти різні цитокіни і брати участь у регуляції клітинного та гуморального імунітету Т-хелпери поділяються на Т-хелпери першого та другого типу (Тh1 та Th2).Тh1 виробляють переважно інтерферон гама та інтерлейкін-2, а Th2 секретують інтерлейкін-4, інтерлейкін-5, інтерлейкін-6.

Число Т-хелперів може бути знижено при таких захворюваннях або станах як:

• ВІЛ інфекція;
• вірусні інфекції (кір, гепатити, цитомегаловірусна інфекція, краснуха, інфекції, спричинені вірусом Епштейн-Барр);
• бактеріальні інфекції (стафілококова інфекція, туберкульоз, лепра, кокцидіомікоз, аспергільоз та ін.);
• вплив хімічних речовин із лімфотоксичною дією;
• вплив іонізуючої радіації;
• старіння;
• лікування цитостатиками, кортикостероїдами;
• отруєння важкими металами, пестицидами, у т.ч. діоксином;
• хвороби метаболізму (діабет, синдром Іценка-Кушинга, дисфункція паращитовидних залоз);
• голодування чи дефіцит у дієті життєво важливих компонентів;
• парапротеїнемія;
• опікова хвороба;
• відразу після важкого фізичного навантаження (у спортсменів);
• СХУ (синдром хронічної втоми).

Число Т-хелперів може збільшуватися при наступних захворюваннях:

• гострий Т-лімфобластний лейкоз;
• хронічний Т-лейкоз;
• синдром Сезарі (Т-лейкоз дорослих);
• системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит;
• тімома;
• гіперактивність імунітету.

Клітини-регулятори, що мають супресорну активність (CD4+). Ці клітини відіграють ключову роль у патогенезі аутоімунних захворювань, у розвитку толерантності до трансплантаційних антигенів (запобігати відторгненню трансплантату), а також регулюють імунну відповідь на екзоантигени, такі як алергени. Цитотоксичні Т-лімфоцити (CD3+ CD8+) здійснюють в організмі функції антигенспецифічної цитотоксичності. T-клітинний рецептор цих лімфоцитів розпізнає свій антиген у комплексі з молекулами МНС-I на мембрані клітин власного організму, які прийнято називати клітинами-мішенями. Цитотоксичні Т-лімфоцити несуть функції знищення власних клітин, заражених вірусами пухлинних клітин та ін.

Число Т-цитотоксичних лімфоцитів знижується при наступних захворюваннях:

• первинні (уроджені) імунодефіцити (ТКІД, синдром Ді-Джорджі, синдром «голих лімфоцитів», Х-зчеплений лімфопроліферативний синдром, синдром Віскотта-Олдріча);
• вторинні (придбані) імунодефіцити (хронізація EBV-інфекції, хронізація цитомегаловірусної інфекції, герпес-вірусна інфекція (6-го та 7-го типів), опромінення, отруєння діоксинами).

Число цитотоксичних Т-лімфоцитів може збільшуватися у таких випадках:

• початкова стадія СНІДу;
• гостра вірусна інфекція;
• кір;
• парапротеїнемія;
• малярія;
• аутоімунні захворювання;
• множинна мієлома;
• хронічний вірусний гепатит;
• сепсис;
• гемофілія;
• шістосомоз;
• солідна плазмоцитома;
• інфекційний мононуклеоз;
• абсцес легені, нирки;
• перітоніт.

Індекс CD4+/CD8+ (співвідношення Т-хелперів до цитотоксичних Т-лімфоцитів) у нормі становить у середньому 1,5 - 2,0. На різних етапах нормально поточного запального процесу кількість Т-хелперів і цитотоксичних Т-лімфоцитів у крові змінюється, але так, що їх співвідношення не стає нижчим за 1. При тяжкому перебігу запального процесу співвідношення Тх/ЦТЛ може впасти нижче одиниці. Подібне падіння викликається переважним утворенням, диференціюванням, особливостями циркуляції в кровотоку, доглядом до запального вогнища або в лімфовузли Т-лімфоцитів тієї чи іншої субпопуляції. Найчастіше воно спостерігається при тяжких запальних септичних процесах та тяжких формах інфекційних захворювань. Особливо часто і сильно це проявляється при запальних процесах на тлі багатьох вроджених некомпенсованих імунодефіцитів, деяких аутоімунних захворюваннях (системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит).

Окремо стоїть питання про співвідношення Тх/ЦТЛ при синдромі набутого імунодефіциту (СНІД). При даному захворюванні вірус імунодефіциту людини вибірково вражає та руйнує Т-хелпери, внаслідок чого співвідношення Тх/ЦТЛ знижується до значень набагато менших.

В-лімфоцити (CD19+) є основним клітинним субстратом гуморальної імунної відповіді, що полягає у виробленні антитіл, здатних зв'язати та нейтралізувати бактерії, які проникли в організм. Основною характеристикою В-лімфоцитів є наявність на поверхні рецепторів для розпізнавання антигенів бактеріальної стінки. Після взаємодії рецептора з антигеном В-лімфоцити диференціюються в плазматичні клітини, що секретують імуноглобуліни, що зв'язують саме ці антигени.

Число В-лімфоцитів знижується при наступних станах:

• природжена гіпогамаглобулінемія або агаммаглобулінемія;
• вплив іонізуючої радіації;
• після видалення селезінки;
• лікування цитостатиками, імунодепресантами;
• отруєння важкими металами, пестицидами;
• гостра вірусна інфекція;
• хронічна бактеріальна інфекція.

Число В-лімфоцитів може збільшуватися за таких станів як:

• гострі та хронічні бактеріальні, грибкові та паразитарні інфекції;
• хронічні захворювання печінки, цирроз;
• аутоімунні захворювання (ВКВ, ревматоїдний артрит);
• хронічний лімфолейкоз;
• мієломна хвороба;
• макроглобулінемія Вальденстрему;
• туберкульоз;
• моноклональна гаммапатія.

NK-клітини (CD3-CD16+ CD56+) Нормальні кілери (NK, normal killers, або natural killers) були описані вперше як великі гранулярні лімфоцити (БГЛ), здатні in vitro вбивати деякі пухлинні клітини, а також інфіковані вірусами клітини. NK здійснюють антигенспецифічну ефекторну імунну реакцію антитілозалежної клітинної цитотоксичності (АЗКЦТ). Функція NK-клітин подібна до такої Т-цитотоксичних лімфоцитів, проте на відміну від ЦТЛ ТЛ-клітини не здатні самостійно розпізнати клітину-мішень, якщо з нею не зв'язалися антитіла.

Причини зниження числа NK-клітин:

• первинні ВД: агаммаглобулінемія без В-лімфоцитів (зчеплена зі статтю), гіпер-IgM-синдром;
• опромінення;
• лікування кортикостероїдами;
• стан після видалення селезінки;
• лікування цитостатиками;
• СНІД;
• паразитарні захворювання;
• системні захворювання;
• дефіцит цинку.

Кількість NK-клітин може збільшуватись при:

• вірусні захворювання;
• пухлини.