Забір здійснюється вранці, натщесерце, після 8 - 12 годинного нічного періоду голодування. Якщо у  пацієнта немає можливості прийти в лабораторію вранці, кров слід здавати після 6 годин голодування, виключивши в ранковому прийомі їжі жири.

Бажано за 1 - 2 дні до обстеження виключити з раціону жирне, смажене і алкоголь. Допускається пити чисту негазовану воду. Пам'ятайте! Сік, чай, кава, тим більше з цукром - теж їжа!!!

Виключити  прийом ліків (за 48 годин до дослідження за попереднім погодженням з  лікарем  стероїдних і тиреоїдних гормонів).

Виключити фізичне навантаження та емоційне перенапруження за 24 години до забору.

Виключити  вживання табаку (за 1-3 години).

При контролі лабораторних показників в динаміці рекомендовано проводити повторні дослідження в однакових умовах, в одній лабораторії, здавати кров в однаковий час доби тощо. Час (період)  забору визначає лікар. Не дотримання часу забору може вплинути на достовірність результатів.

БЕЗПОСЕРЕДНЬО ПЕРЕД ЗАБОРОМ:

• Заспокоїтися
• Посидіти (не менше 5 хвилин)
• Проінформувати сестру медичну про наявність в пацієнта cyдoм, збудження, гемофілії (пopyшeння згортання, якщо відомо)

ПІСЛЯ ЗАБОРУ КРОВІ:

Тримати руку в зігнутому положенні не менше 15 хвилин!

ПАМ'ЯТАЙТЕ! Не дотримання цих простих правил суттєво вплине на якість результату аналізу  та спричине небажані наслідки, такі, як синці та гематоми у місці проведення маніпуляцій.

ВАЖЛИВО! За дотримання правил підготовки до процедури забору крові відповідальність покладена на пацієнта!

Показання до призначення аналізу:

• диференційна діагностика діабету 1 та 2 типів;
• прогнозування перебігу цукрового діабету;
• безпліддя, синдром полікістозних яєчників;
• диференційна діагностика гіпоглікемічних станів;
• підозра на штучну гіпоглікемію;
• оцінка залишкової функції бета-клітин у діабетиків на фоні інсулінотерапії;
• виявлення та контроль ремісії (юнацький діабет);
• діагностика інсуліноми;
• оцінка можливої патології плода у вагітних жінок, хворих на діабет;
• оцінка секреції інсуліну при захворюваннях печінки;
• контроль після видалення підшлункової залози.

Біологічно неактивний маркер вуглеводного обміну, показник секреції ендогенного інсуліну.

С-пептид - стійкий фрагмент ендогенно продукується проінсуліну, що «відрізається» від нього при утворенні інсуліну. Рівень С-пептиду відповідає рівню інсуліну, виробленого в організмі.

У молекулі проінсуліну між альфа- та бета-ланцюгами знаходиться фрагмент, що складається з 31 амінокислотного залишку. Це так званий сполучний пептид або C-пептид. При синтезі молекули інсуліну в бета-клітинах підшлункової залози цей білок вирізується пептидазами і разом з інсуліном потрапляє у кровотік. До відщеплення С-пептиду інсулін не є активним. Це дозволяє підшлунковій залозі утворювати запаси інсуліну у вигляді про-гормону. На відміну від інсуліну, С-пептид біологічно неактивний. С-пептид та інсулін виділяються в еквімолярних кількостях, тому визначення рівня С-пептиду дозволяє оцінити секрецію інсуліну. Треба відзначити, що хоча кількість молекул С-пептиду та інсуліну, що утворюються при секреції в кров, однакова, молярна концентрація С-пептиду в крові перевищує приблизно в 5 разів молярну концентрацію інсуліну, що пов'язано, мабуть, з різною швидкістю виведення цих речовин з кровотоку .

Вимірювання С-пептиду має ряд переваг у порівнянні з визначенням інсуліну: період напіврозпаду С-пептиду в кровообігу більший, ніж інсуліну, тому рівень С-пептиду - стабільніший показник, ніж концентрація інсуліну. При імунологічному аналізі С-пептид не дає перехреста з інсуліном, завдяки чому вимірювання С-пептиду дозволяє оцінити секрецію інсуліну навіть на фоні прийому екзогенного інсуліну, а також у присутності аутоантитіл до інсуліну, що важливо при обстеженні хворих на інсулін.

Рівень С-пептиду змінюється відповідно до коливань рівня інсуліну, що утворюється ендогенно. Співвідношення цих показників може змінюватися на тлі захворювань печінки та нирок, оскільки інсулін метаболізується переважно печінкою, а метаболізм та виведення С-пептиду здійснюється нирками. У зв'язку з цим визначення даного показника може бути корисним для правильної інтерпретації змін вмісту інсуліну в крові у разі порушення функції печінки.

Підвищення рівня С-пептиду:

• гіпертрофія бета-клітин;
• інсулінома;
• антитіла до інсуліну;
• інсуліннезалежний цукровий діабет (ІЗСД II типу);
• гіпоглікемія при прийомі пероральних цукрознижувальних препаратів (похідні сульфонілсечовини);
• соматотропінома;
• APUDома;
• ниркова недостатність;
• приймання їжі;
• прийом препаратів, що містять естрогени, прогестерон, глюкокортикоїди, хлорохін, даназол, етиніл-естрадіол, пероральні контрацептиви.

Зниження рівня С-пептиду:

• інсулінозалежний цукровий діабет (ІЗСД І типу);
• інсулінотерапія (нормальна реакція підшлункової залози у відповідь на введення екзогенного інсуліну);
• алкогольна гіпоглікемія;
• стан стресу;
• антитіла до рецепторів інсуліну (при інсулінорезистентному цукровому діабеті II типу).