Забір здійснюється вранці, натщесерце, після 8 - 12 годинного нічного періоду голодування. Якщо у  пацієнта немає можливості прийти в лабораторію вранці, кров слід здавати після 6 годин голодування, виключивши в ранковому прийомі їжі жири.

Бажано за 1 - 2 дні до обстеження виключити з раціону жирне, смажене і алкоголь. Допускається пити чисту негазовану воду. Пам'ятайте! Сік, чай, кава, тим більше з цукром - теж їжа!!!

Виключити  прийом ліків (за 48 годин до дослідження за попереднім погодженням з  лікарем  стероїдних і тиреоїдних гормонів).

Виключити фізичне навантаження та емоційне перенапруження за 24 години до забору.

Виключити  вживання табаку (за 1-3 години).

При контролі лабораторних показників в динаміці рекомендовано проводити повторні дослідження в однакових умовах, в одній лабораторії, здавати кров в однаковий час доби тощо. Час (період)  забору визначає лікар. Не дотримання часу забору може вплинути на достовірність результатів.

БЕЗПОСЕРЕДНЬО ПЕРЕД ЗАБОРОМ:

• Заспокоїтися
• Посидіти (не менше 5 хвилин)
• Проінформувати сестру медичну про наявність в пацієнта cyдoм, збудження, гемофілії (пopyшeння згортання, якщо відомо)

ПІСЛЯ ЗАБОРУ КРОВІ:

Тримати руку в зігнутому положенні не менше 15 хвилин!

ПАМ'ЯТАЙТЕ! Не дотримання цих простих правил суттєво вплине на якість результату аналізу  та спричине небажані наслідки, такі, як синці та гематоми у місці проведення маніпуляцій.

ВАЖЛИВО! За дотримання правил підготовки до процедури забору крові відповідальність покладена на пацієнта!

Показання до призначення аналізу:

• профілактичні скринінгові дослідження (РНК вірусу гепатиту С – найраніший маркер при гострій інфекції);
• обстеження контактних осіб;
• діагностика гепатитів змішаної етіології – виявлення провідного вірусу;
• виявлення стадії активної реплікації вірусу при хронічному стані;
• контроль ефективності терапії, що проводиться;
• цироз печінки;
• слабкість, нездужання, швидка стомлюваність, зниження апетиту, нудота, тяжкість у правому підребер'ї, збільшення печінки, а також болі у м'язах, суглобах;
• жовтяниця, свербіж шкіри, збільшення селезінки, судинні «павуки», в деяких випадках почервоніння долонь і стоп.

Якісне визначення РНК вірусу гепатиту С методом ПЛР, маркер активної реплікації вірусу.

Виявлення РНК вірусу гепатиту С (hepatitis С virus) методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) у сироватці крові. Визначається фрагмент - консервативна ділянка геному вірусу гепатиту С.

Вірус гепатиту С (ВГС) належить до сімейства Flaviviridae і передається переважно парентеральним шляхом, причому відсоток випадків інфікування ВГС вищий серед пацієнтів, що перенесли трансплантацію органів, гемотрансфузію, які отримують множинні внутрішньовенні ін'єкції (наркомани) а також у діючих на позе. Гострі інфекції, як правило, протікають легко або безсимптомно, але прогресування у бік розвитку хронічного гепатиту реєструється в 60-90% випадків.Виявлення РНК вірусу гепатиту С (Hepatitis С virus) методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) у сироватці крові. Визначається фрагмент – консервативна ділянка геному вірусу гепатиту С. Специфіка визначення – 96,2%. Діагностична чутливість визначення – 99,3%, аналітична чутливість – 200 копій на 1 мл обробленого зразка. Відповідно до рекомендацій ВООЗ, встановлення діагнозу гепатиту С можливе на підставі триразового виявлення РНК ВГС у сироватці крові хворого за відсутності інших маркерів гепатиту. РНК вірусу гепатиту З виявляється у крові вже 5 днів після інфікування, тобто. задовго до появи антитіл до гепатиту С. Час появи anti-HCV по-різному: в одних випадках – через 2-4 тижні після початку гепатиту, в інших – через місяці після підвищення рівня амінотрансфераз. У ряду хворих з течією, що самообмежується, інфекції anti-HCV ніколи не з'являються. Імунологічні тести є свідченням HCV інфекції, тоді як тільки визначення РНК ВГС дозволяє відрізняти активну інфекцію від минулої. У лабораторії "ДІАСЕРВІС" визначають субтипи ВГС: 1a, 1b, 2, 3.

Достовірним прогностичним фактором розвитку інфекції ВГС та відповіді на противірусну терапію є генотип вірусу гепатиту С. Генотипом вірусу також визначається тривалість курсу лікування, що дуже актуально з огляду на широкий спектр побічних дій противірусних препаратів та низьку переносимість даних препаратів хворими. У пацієнтів із субтипом 1b хронізація HCV-інфекції відбувається у 90% випадків, тоді як з генотипами 2 та 3 у 33-50%. Інфікування генотипом 1b супроводжується більш тяжким перебігом захворювання, розвитком цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми. Пацієнти з субтипом 3 мають більш виражений стеатоз та ураження жовчовивідних шляхів, а також більш високий рівень АлАТ, ніж пацієнти з HCV генотипу 1b. При цьому рівень фіброзу більш виражений у пацієнтів із вірусом субтипу 1b. При монотерапії інтерфероном стійка відповідь спостерігається у 18% пацієнтів, інфікованих HCV субтипу 1b, та у 55% – інфікованих іншими генотипами. При комбінованій схемі лікування інтерферон + рибаверин стійка відповідь спостерігається у 28% пацієнтів, інфікованих HCV субтипу 1b та у 66% пацієнтів, інфікованих іншими генотипами.

Референсні значення:

• у нормі – «не виявлено».

Аналітична чутливість 100 МО/мл.