Забір здійснюється вранці, натщесерце, після 8 - 12 годинного нічного періоду голодування. Якщо у  пацієнта немає можливості прийти в лабораторію вранці, кров слід здавати після 6 годин голодування, виключивши в ранковому прийомі їжі жири.

Бажано за 1 - 2 дні до обстеження виключити з раціону жирне, смажене і алкоголь. Допускається пити чисту негазовану воду. Пам'ятайте! Сік, чай, кава, тим більше з цукром - теж їжа!!!

Виключити  прийом ліків (за 48 годин до дослідження за попереднім погодженням з  лікарем  стероїдних і тиреоїдних гормонів).

Виключити фізичне навантаження та емоційне перенапруження за 24 години до забору.

Виключити  вживання табаку (за 1-3 години).

При контролі лабораторних показників в динаміці рекомендовано проводити повторні дослідження в однакових умовах, в одній лабораторії, здавати кров в однаковий час доби тощо. Час (період)  забору визначає лікар. Не дотримання часу забору може вплинути на достовірність результатів.

БЕЗПОСЕРЕДНЬО ПЕРЕД ЗАБОРОМ:

• Заспокоїтися
• Посидіти (не менше 5 хвилин)
• Проінформувати сестру медичну про наявність в пацієнта cyдoм, збудження, гемофілії (пopyшeння згортання, якщо відомо)

ПІСЛЯ ЗАБОРУ КРОВІ:

Тримати руку в зігнутому положенні не менше 15 хвилин!

ПАМ'ЯТАЙТЕ! Не дотримання цих простих правил суттєво вплине на якість результату аналізу  та спричине небажані наслідки, такі, як синці та гематоми у місці проведення маніпуляцій.

ВАЖЛИВО! За дотримання правил підготовки до процедури забору крові відповідальність покладена на пацієнта!

Показання до призначення аналізу:

• підвищення рівня АЛТ та АСТ;
• клінічні ознаки гострого або хронічного вірусного гепатиту, хронічні захворювання печінки та жовчовивідних шляхів;
• обстеження в осередках захворювання у сім'ї/у колективі;
• підготовка до вакцинації;
• обстеження хронічних хворих, які піддаються частим парентеральним маніпуляціям;
• підготовка до госпіталізації, оперативного втручання;
• вагітні та при підготовці до вагітності;
• профілактичне обстеження донорів, осіб із груп ризику (медпрацівники, діти від матерів-носіїв HBsAg);
• незахищені статеві контакти, часта зміна статевих партнерів;
• внутрішньовенна наркоманія.

Основний маркер інфікування вірусом гепатиту.

HBsAg – поверхневий антиген вірусу гепатиту В, основний маркер гострого та хронічного гепатиту В – являє собою білкову молекулу (ліпопротеїн), відповідальну за адсорбцію вірусу на поверхні гепатоцитів (клітин печінки). Після вбудовування вірусу в геном печінкових клітин вони починають продукувати вірусну ДНК та білки, і нові молекули HBsAg надходять у кров. У більшості випадків HBsAg виявляється вже в інкубаційному періоді і при гострій течії гепатиту виявляється у крові протягом 5-6 місяців. Виявлення поверхневого антигену вірусу гепатиту В у крові довше 6 місяців після початку хвороби свідчить про можливу хронізацію процесу. Можливе довічне носійство HBsAg.

HBsAg здатний активізувати клітинні протоонкогени. Через досить тривалий термін (понад 20 років) можливий розвиток гепатокарциноми. Гепатит В (ВГВ, HВV) гостре системне вірусне захворювання. Характеризується ураженням печінки та різними позапечінковими проявами. Протікає гостро чи хронічно, у жовтяничній (35%) чи безжовтяничній (65%) формах. Вірус гепатиту В є ретровірусом сімейства гепаднавірусів - Hepadnaviridae, містить ДНК, надзвичайно стійкий у зовнішньому середовищі (до УФ-променів, температури, детергентів).

Гепатит В передається з кров'ю та біологічними рідинами парентеральним, трансплацентарним, статевим та побутовим шляхами. Групу підвищеного ризику складають особи, які практикують внутрішньовенну наркоманію, безладні статеві зв'язки, а також медичні працівники, пацієнти, які потребують гемодіалізу або переливання крові, ув'язнені, члени сімей HBs-позитивних осіб, новонароджені від HBs-позитивних матерів. Проникаючи в організм, вірус гепатиту потрапляє в макрофаги крові та розноситься по організму. Реплікація вірусу відбувається у лімфатичних вузлах, кістковому мозку, фолікулах селезінки, макрофагах, гепатоцитах. Ушкодження печінки обумовлено, переважно, з допомогою імунного лізису; також вірус має пряму цитопатичну дію. Подібність антигенів вірусу до антигенів системи гістосумісності людини обумовлює виникнення аутоімунних («системних») реакцій. Поверхневі (HBsAg) і серцевинні (HBcAg) білки вірусу є антигенами, обумовлюючи вироблення anti-HBs і anti-HBscore відповідно. Серцевинний антиген, потрапляючи у кров, розщеплюється більш стійкі складові, одна з яких HBe-Ag також несе антигенні властивості. На неї виробляються anti-HBe антитіла. Генетична мінливість HВV сприяє «вислизанню» вірусу з-під імунної відповіді. З цим пов'язані труднощі у лабораторній діагностиці (серонегативний гепатит В), а також хронізація захворювання. Поява атипових ділянок ДНК у геномі вірусу призводить до фульмінантного перебігу гепатиту В.

Інкубаційний період у середньому становить 4-12 днів, але може розтягуватися до 12 місяців. Наприкінці інкубаційного періоду підвищуються рівні печінкових трансаміназ, збільшуються печінка та селезінка. Можливе підвищення концентрації білірубіну до 2-2,5 нормальних значень, хоча це не призводить до потемніння сечі. Зустрічаються грипоподібний, артралгічний, диспептичний або змішаний варіанти клінічного перебігу продроми. Найбільш несприятливим є перебіг продроми на кшталт сироваткової хвороби (свербіж, мігруючі навколосуглобові висипання). Гострий період (2-12 днів) протікає з інтоксикаційним синдромом: зниження апетиту, диспепсією, інверсією сну. У третині випадків виникає жовтяниця: різко підвищується рівень білірубіну, слизові оболонки та шкіра забарвлюються у різні відтінки жовтого кольору, з'являється свербіж. Найбільш тривожним симптомом є зниження протромбінового індексу та альбуміну крові, що свідчать про печінково-клітинну недостатність. Ускладнення захворювання печінкової енцефалопатії свідчить про гостру гепатодистрофію. Бурхлива гуморальна імунна відповідь часто призводить до появи імунних комплексів, що осідають на ендотелії судин нирок, щитовидної залози, статевих органів та ін. Виникають васкуліти. У програмі системних проявів HBV-інфекції можуть виникати аутоімунний тиреоїдит, хронічний гастрит, синдром Шегрена, ідеопатична тромбоцитопенічна пурпура, вузликовий періартеріїт, гломерулонефрит, синдром Гійєна Барре, ревматоїдний артрит та ін. Фаза одужання характеризується зникненням ознак холестазу, нормалізацією процесів обміну речовин, відновленням функції печінки, першому плані виходять системні прояви захворювання.

Порівняно з іншими вірусними гепатитами, гепатит має більш системний характер, менш сприятливо протікає у дітей. Хронічний перебіг виникає у 5% випадків. «Здорові носії» HBsAg, також як і хворі на хронічний гепатит В, схильні до високого ризику розвитку цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми. Системні прояви який завжди зникають разом із лікуванням гепатиту В.

Розроблені нині вакцини не викликають вакцино-обумовленого гепатиту В, оскільки являють собою генно-інженерний HBs-антиген. Проте вакцинопрофілактика забезпечує захист від гепатиту лише на 5-7 років. До вакцинації, за підсумками вакцинації та через 5 років після вакцинації необхідно досліджувати рівень anti-HBs-антитіл.

Позитивний результат:

• гострий гепатит: інкубаційний або гострий періоди;
• носіння вірусу гепатиту В;
• хронічний гепатит.

Негативний результат:

• гепатит B не виявлений (без anti-HBc- маркерів гепатиту В);
• не можна виключити гострий гепатит В: період одужання;
• не можна виключити хронічний гепатит з низькою інтенсивністю реплікації;
• блискавичний, злоякісний перебіг ВГВ;
• не можна виключити гепатит з дефектним (серонегативним) HBs-антигеном;
• мікст-гепатит В+D (дельта-вірус використовує поверхневий антиген як свою оболонку, тому він може не визначатися).